vtei

Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

Вінницька філія КТЕУ

Вінницька філія Київського торговельно-економічного інституту була створена з ініціативи керівництва області з метою підготовки фахівців вищої кваліфікації для державної торгівлі і громадського харчування. Відповідний наказ за №338 підписав Міністр торгівлі України Г.Сахновський 28 серпня 1968 року. Відлік своєї історії навчальний заклад почав з першого вересня цього ж року. У зону обслуговування філії входили Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Ровенська і Волинська області.

Вінницький філіал Київського торговельно-економічного інституту був створений наказом міністра торгівлі Української РСР № 338 від 28 серпня 1968 року і розпочав свою діяльність з 1 вересня цього ж року. Був встановлений контингент студентів у кількості 1300-1600 чоловік. Філіал розмістився у навчальному корпусі по проспекту Леніна, 91, який для цієї мети був переданий управлянню торгівлі рішенням Вінницької міської Ради ще у червні 1968 року. Цим же наказом було зобов'язано ректора Київського торговельно-економічного інституту прикріпити до Вінницького філіалу студентів-заочників інституту, які проживають і працюють у Вінницькій, Житомирській, Хмельницькій і Черкаській областях. Навчання у філіалі було розпочато у жовтні 1968 році.

Першим директором філії був призначений Степан Іларіонович Сидорчук. Він розпочав трудову діяльність у рідному селі Олександрівка Сатанівського (нині Городецького) району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області. У 1938 р. закінчив технікум радянської торгівлі. У повоєнний час працював старшим бухгалтером Жмеринського змішторгу, директором контори дорожніх буфетів Вінницької залізниці. У 1955 р. закінчив Вищу торговельну школу Міністерства торгівлі СРСР. Працював головним торгінспектором по Вінницькій області, директором Вінницького змішторгу, а згодом харчоторгу. З березня 1963 р. по вересень 1968 р. С.І. Сидорчук – начальник Вінницького обласного управління торгівлі. За сумлінну працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук, присвячену проблемі підвищення ефективності роздрібних торговельних підприємств і оптимізація їх розмірів. С.І. Сидорчук уміло поєднував керівництво філією з громадською діяльністю: обирався депутатом Вінницької міської і обласної Рад депутатів трудящих, кандидатом у члени і членом міського і обласного комітетів партії.

 

Разом із С.І. Сидорчуком у філію в числі перших прийшли працювати лаборанти: Н.Ф. Фурман, Л.В. Кучерук, В.Г. Ничик. «З повагою і шаною я згадую Степана Іларіоновича Сидорчука, - говорить Н.Ф.Фурман. – Він навчав нас всіх, молодих спеціалістів, дотримуватись порядку у великому і малому, сумлінно працювати. Він, по суті, з нуля організував навчальний заклад. Надзвичайно дбав про молоді кадри викладачів, асистентів, лаборантів». Помітний слід в історії інституту залишили викладачі, які в числі перших вели студентів дорогою знань: економічної географії – М.Д. Сумм, математики – Л.В. Ку-черук, фізики – В.М. Коряк, німецької мови – Г.Ф. Чорната, товарознавства непродовольчих товарів – В.М. Кравченко, хімії – В.Ф. Головата. Досвідченими наставниками молоді та організаторами навчального процесу були завідувачі кафедрами Н.І. Розборська, М.В. Лозовський, І.О. Кравченко, К.Д. Якімчук, О.М. Куріцин. 

У 1968-1969 навчальному році діяло три факультети: економічний, торговий і технологічний. Економічний факультет готував економістів вищої кваліфікації для державної торгівлі і громадського харчування за спеціальностями "Економіка торгівлі" і "Бухоблік в торгівлі".

 

Торговий факультет готував товарознавців вищої кваліфікації зі спеціальностей "Товарознавство і організація торгівлі продовольчими товарами" і "Товарознавство і організація торгівлі промисловими товарами". Технологічний факультет готував інженерів-технологів з технології і організації громадського харчування. На початковому етапі філіал мав лише одного штатного старшого викладача з історії КПРС і 0,5 ставки старшого викладача політекономії. Тому для читання лекцій і проведення практичних занять запрошувались  48 викладачів з інститутів і технікумів м.Вінниці.

Велику допомогу в організації навчального процесу надав філіалові Київський торговельно-економічний інститут. Кафедри інституту надали фіалові тематичні плани з усіх дисциплін. А також інші методичні матеріали.

Під час лабораторно-екзаменаційної сесії до роботи у філіалі залучалися викладачі з педагогічного, політехнічного, медичного інститутів, кооперативного технікуму, технікуму громадського харчування і кулінарного училища. Лабораторні заняття з фізичної і колоїдної хімії проводились в лабораторіях медичного інституту, з товарознавства продтоварів в харчовій лабораторії, з фізики, органічної і аналітичної хімії - в лабораторіях педагогічного інституту, з товарознавства промтоварів - в кооперативногму технікумі, з деяких тем в політехнічному інституті. На кінець першого 1968-69 навчального року у філіалі було лише 3 викладачі: М.І. Сидорчук (політекономія), В.П. Воловик (історія), Т.Б. Беленкова (англійська мова). На той час значний науковий доробок мав кандидат історичних наук, відомий краєзнавець, автор нарису "Вінниця" Валентин Пилипович Воловик.

Контингент студентів був сформований за рахунок переведення студентів-заочників І-ІІІ курсів Київського торговельно-економічного інституту, чернівецького і Одеського філіалів КТЕІ. Всього до Вінницького філіалу було передано 518 студентів. На кінець першого навчального року у філіалі навчалосся 558 студентів, в тому числі на економічному факультеті - 252, на торговому - 252, на технологічному - 54. 

До цієї славної когорти професорсько-викладацького складу Вінницької філії належить також Петро Андрійович Бурдейний – відомий на Поділлі педагог, географ і краєзнавець. Його доля є досить типовою для покоління педагогів тих років. У 1937 р. він закінчив з відзнакою Балтський педагогічний технікум і став студентом географічного факультету Київського педагогічного інституту. Цей навчальний заклад П.А. Бурдейний закінчив з відзнакою у 1941 р. Останні екзамени складав, коли фашистські загарбники уже бомбардували Київ. Випускникам видали довідки про закінчення вузу на звичайних аркушах з учнівського зошита, які вони мали право після закінчення війни обміняти на дипломи. Цей складений вчетверо аркуш паперу П.А. Бурдейний проніс через усі роки війни і тільки в 1945 р. отримав диплом учителя географії. Війна для молодого педагога розпочалася на підступах до Києва, де він брав участь у спорудженні оборонних украплень, а потім разом з однокурсниками пішов добровільно на фронт. У складі військ Другого Українського фронту визволяв Україну, Румунію, Угорщину, Чехословаччину, Австрію. Був поранений. Відзначений бойовими нагородами.

Після війни П.А. Бурдейний поселився з сім’єю  у Вінниці. Його становлення як педагога-географа і краєзнавця відбувалося у Вінницькій середній школі №4, де він працював понад двадцять років. П.А. Бурдейному було присвоєне почесне звання «Заслужений учитель школи Української РСР», він був нагороджений знаком «Відмінник народної освіти», медаллю А.С. Макаренка, золотою і срібною медалями Виставки досягнень народного господарства України.

У 1969/70 навчальному році у Вінницькому філіалі КТЕІ був організований денний відділ. З вересня 1969 року до Вінницького філіалу  був переведений факультет підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів, що існував при Одеському філіалі Київського торговельно-економічного інституту.

У ці роки основні зусилля адміністрації та підрозділів філіалу були спрямовані на налагодження та удосконалення навчального процесу, комплектування кабінетів і лабораторій. Рада філіалу у серпні 1970 р. затвердила такий склад деканів і їх заступників. Економічний факультет очолив в.о.доцента П.А. Бурдейний, торговий - Н.М. Голубєва, технологічний факультет - в.о. доцента В.А. Ярмоленко. Невдовзі торговий факультет очолила В.Ф. Головата. З метою координації діяльності деканів була створена рада деканів, яку очолив декан економічного факультету П.А. Бурдейний. Для методичного забезпечення навчального процесу були створені циклові комісії з економіки і бухгалтерського обліку в торгівлі, суспільних наук, товарознавства, вищої математики і фізики, хімії, іноземних мов. Начальником навчальної частини був В.М. Кравченко.

Однією з форм роботи в той час були виїзди викладачів в косульпунктти міст Житомира, Хмельницького, Черкас, а також районні центри Вінницької області. У травні 1970 р. деканом економічного факультету було обрано кандидата фізико-математичних наук В.О. Ярмо-ленка. Рада Вінницького філіалу у квітні 1970 р. звільнила Е.І. Якимчук з посади декана торгового факультету і обрала деканом Н.М. Голубєву.

Перший випуск фахівців у Вінницькій філії був здійснений у 1973 році. Чимало випускників цього випуску стали відомими в області керівниками у сфері торгівлі, товарознавцями. Серед них - В.М. Гаврилюк, який згодом очолив обласне управління торгівлі та став заступником голови обласної державної адміністрації, керівником обласного центру зайнятості, В. Деревянко, який тривалий час обіймав посаду директора Вінницького універмагу, І.Малишенко - Багато кращих студентів пішли стежкою своїх наставників і стали викладачами інституту. Серед них - Н.В. Садовська, заступник директора Вінницького торговельно-економічного інституту (1998-2007 рр.), В.І. Невмержицький, який став деканом факультету економіки в рідному інституті (1998-2006 рр.).

Важливий етап у розвитку інституту пов’язаний з ім’ям кандидата економічних наук, доцента Юрія Олексійовича Степаненка, який був його директором у 1977-1988 роках.. Цей період справді можна назвати десятиліттям Степаненко, яке було позначене його неординарною особистістю Ю.О. Степаненко народився в Хуторі Ольховському Ростовської області (Росія). Закінчив Московський кредитко-економічний інститут. У 1955 р. йому присуджений вчений ступінь кандидата економічних наук, а в 1958 р. - вчене звання доцента. Як викладач і організатор навчального процесу Ю.О. Степаненко сформувався у Вінницькому державному педагогічному інституті, де він 15 років очолював кафедру політекономії і заявив про себе як знаний фахівець в галузі методики викладання цієї дисципліни. Ю.О. Степаненко був членом науково-методичної комісії з політекономії МВССО УРСР, членом науково-методичної ради мінвузу СРСР.  Він опублікував навчальні посібники, брошури, статті з методики читання лекцій і проведення семірських занять, використання технічних засобів навчання. У 1974 р. йому було присвоєне почесне звання "Заслужений працівник вищої школи УРСР".

Ю.О. Степаненко був не лише менеджером та висококваліфікованим викладачем, а й активним пропагандистом. Юрій Олексійович понад 20 років очолював міську організацію товариства „Знання” і сам був активним лектором. Його лекції з актуальних питань економіки, з якими він виступав на підприємствах, в установах та організаціях, відзначалися поєднанням науковості та доступності. За плідну лекторську діяльність, активну роботу щодо розповсюдження наукових Ю.О. Степаненку було присвоєне почесне звання "Заслужений працівник культури УРСР", він був відзначений нагрудним знаком Всесоюзного товариства „Знання”.

Як і в попередні роки в центрі уваги колективу було піднесення ефективності навчального процесу. Значну роботу у цьому напрямі проводили декани факультетів В.В. Крамаренко (торговий факультет) і К.Г. Ходзінський (економічний факультет). Наступником К.Г. Ходзінського на цій посаді став Ю.П. Мороховський. Посилена увага зверталася на використання технічних засобів навчання. Станом на серпень 1977 р. у розпорядженні викладачів було 5 кінопроекторів, 7 магнітофонів, 10 проекційних апаратів різних марок. Особлива увага зверталася на методичне забезпечення технічних засобів навчання, створення фоноконсультацій для заочників.

Важливою подією в житті інституту стало схвалення Радою інституту договору про творчу співпрацю між колективом філіалу і Вінницьким універмагом самообслуговування. Як відомо, це підприємство було провідним в галузі торгівлі, тому угода мала важливе значення для підвищення ефективності навчального процесу. Універмаг першим ще в 1969 р. перейшов на самообслуговування, що різко підвищило товарооборот. Нові підходи дали можливість значно підвищити показники господарської діяльності та зекономити вільний час покупців, позбавити їх від черг. Тому універмаг розглядався як потужна база науково-дослідної і навчальної роботи філіалу. Така співпраця відкривала додаткові можливості для розширення госпдоговірних відносин та надання матеріальної допомоги філіалові. Директор Вінницького універмагу кандидат економічних наук М.М. Малишенко був членом Вченої ради філії.

В інституті вирувало студентське життя. Студенти прилучалися до громадських справ через комсомольську організацію, яку очолював В.Т. Сусіденко. У 1977 р. понад 100 студентів у складі трьох студентських загонів працювали в народному господарстві. Так, незабутні враження залишилися в памяті членів студенського сільськогосподарського загону, який під керівництвом Г.С. Лояніча. 

Справжнім штабом організаційно-методичної роботи Рада філіалу, яку очолював його директор Ю.О. Степа-ненко.

У ці роки було чимало зроблено для зміцнення матеріально-технічної бази інституту. Так, бюро Вінницького обкому компартії України і виконкому обласної ради народних депутатів 26 грудня 1979 р. прийняли постанову "Про дальший розвиток матеріально-технічної і навчальної бази Вінницького філіалу Киїіського торговельно-економічного інституту". Було запропоновано виконкому Вінницької міської Ради народних депутатів передати філіалові інституту примішення по вул. Леніна, 89-а, у звязку з чим з нього були виселені організації, які його займали, крім комбінату "Вінницяпромбуд". Керівництво філіалу обладнало тут 12 навчальних кімнат, в тому числі  лабораторії для проведення занять з товарознавства продовольчих і непродовольчих товарів, в тому числі з використанням електронно-обчислювальних машин. Підприємства торгівлі Вінницької і Житомирської областей в 1978 р. передали на баланс філіалу обчислювальну техніку ("Іскра", "Електроніка", "Аскота") на суму понад 40 тис. крб., а також були передані ЕОМ другого покоління "Промінь".  

Поліпшилися соціально-побутові умови працівників філіалу. У 1978 р. житлові умови поліпшили 5 сімей працівників, а в наступному році - 7 сімей. Вінницький універмаг самообслуговування на виконання договору про співробітництво передав філіалові 5 квартир.

У другій половині 70-х рр. спостерігалося зростання контингенту студентів. Ректор КТЕІ проф. Т.І. Скирда задовольнила прохання керівництва інституту про збільшення набору студентів, виділення нових ставок викладачів, збільшення адміністративного і навчально-допоміжного персоналу. Чималу допомогу інститутові надавав проректор КТЕІ М.Д. Виноградський. Так, якщо станом на 1 листопада 1977 р. на денній форма навчалося 394 студенти, то на цей же час 1979 р. - 530 студентів. Кількість студентів на вечірній формі зросла відповідно з 563 до 637, а кількість студентів-заочників збільшилася з 1006 до 1145. У 1978/79 навчальному році в інституті працювало 63 штатних викладачі та 52 погодинники. Середнє навантаження викладача у 1979/80 навчальному році становило понад 900 год., однак розподілялося нерівномірно: якщо на трьох перших кафедрах воно становило близько 1000 годин, то середнє навантаження кафедри марксизму-ленінізму становило 546 год. Середньорічна чисельність професорсько-викладацького персоналу зросла у 1978-1979 рр. на 10 штатних одиниць. 

Певне уявлення про те, як жили в той час викладачі і студенти, дають дані зарплату викладачів та стипендію студентів. Так, середньомісячна зарплата викладача інституту у 1978-1979 рр. становила 213 крб. 

В цей час інституті діяло два факультети - торговий, деканом якого був В.В. Крамаренко, та економічний, який очолював Ю.П. Мороховський. В інституті працювали кафедри економічних дисциплін, організації і техніки торгівлі, загальнонаукових дисциплін і марксизму-ленінізму. На торговому факультеті діяли кафедри організації і техніки торгівлі (зав. кафедрою доц. В.А. Панасенко) та загальнонаукових дисциплін (зав. кафедрою Б.Г. Іваницький).

У жовтні 1980 р. Рада інституту ухвалила рішення про доцільність розподілу кафедри "Організації і техніки радянської торгівлі" на дві самостійні кафедри: "Товарознавства промислових і продовольчих товарів" і "Організації і техніки радянської торгівлі". Кафедра економічних дисциплін була розділена на дві - кафедру економіки торгівлі (зав. кафедрою доц. К.Д. Якимчук) і кафедру бухгалтерського обліку і статистики (зав. кафедрою доц. І.А. Кравченко).

У другій половині 70-х - на початку 80-х рр. значний внесок у розвиток інститут вносили викладачі М.Л. Бабій, С.Я. Вініковецький, К.Д. Яки-мчук, В.А. Панасенко, В.М. Кравченко, І.А. Кравченко, П.А. Бурдейний, Н.Ф. Фурман, В.Ф. Головата, Е.Б. Корицький, Т.І. Тютюнченко, В.З. Скрипник, В.О. Ярмоленко, Г.В. Запорожець, Б.Г. Іваницький, М.Ф. Большаков, Г.Г. Гугля, В.І. Боровський, Г.А.Конюший, І.К. Шелест та інші.

Поповнювався фонд бібліотеки інституту, який на кінець 1981 р. становив майже 50 тис. томів книг.

У 80-х рр. філіал успішно здійснював підготовку спеціалістів. До керівництва дипломними роботами залучалися практики і провідні спеціалісти підприємств торгівлі міст Вінниці, Хмельницького, Житомира. Так, у 1983 р. інститут випустив 520 фахівців. З числа випускників, які одержали дипломи з відзнакою і виявили нахил до наукової роботи, шестеро були рекомендовані до навчання в аспірантурі. Серед них - О.О. Прутська, Т.П. Остапенко, С.І. Шимков, Л.С. Марчак та ін. 

У 80-х роках інститут пережив певні труднощі, пов’язані з непродуманими рішеннями місцевої влади. Дещо несподіваним став лист керівництво тресту "Вінницяпромбуд"  на ім’я директора філіалу Ю.А. Степаненка від 9 березня 1987 р. В ньому пропонувалося до 10 квітня 1987 р. звільнити приміщення, яке філіал займає в адміністративному будинку по вул. Леніна, 89-а. Підставою для такої вимоги стало рішення виконкому Вінницької міської ради про передачу цього будинку з балансу райжилобєднання на баланс "Вінницяпромбуду". Керівництво філіалу не погодилося з такою пропозицією тресту "Вінницяпромбуд" у зв’язку з тим, що без розміщених там лабораторій неможливо здійснювати навчальний процес. Свою позицію керівництво філіалу обґрунтувало також у листі на ім’я відповідальних працівників вінницької міської ради та обкому компартії.

Значну допомогу філії у підготовці фахівців надавали місцеві органи влади. У 1979 р. бюро обкому Компартії України й облвиконком ухвалили спеціальну постанову про зміцнення його матеріально-технічної бази, що дало можливість створити лабораторію товарознавства, навчальні кабінети й лекційні аудиторії.

Настали нелегкі часи. Припинився набір студентів на денну форму навчання, через деякий час на вечірню, а у 1987 р. – на заочну. Міністерство торгівлі УРСР вирішило перетворити з першого вересня 1987 р. філію в торговельно-економічний факультет КТЕІ із заочною формою навчання. У зв’язку з закриттям філії необхідно було вже влітку 1987 р. звільнити 19 викладачів. В той час філіал мав 49 викладачів, з яких 67% мали вчені ступені і звання. В той же час необхідно було максимально зберегти викладацький колектив, оскільки після припинення набору на перший курс на ІІ-V курсах необхідно було навчати 1850 студентів-заочників. В липня цього року філіал закінчили понад 600 спеціалістів. Станом на перше вересня 1987 р. контингент студентів заочного відділення становив 2100 чол., включаючи студентів першого курсу. Перед філією нависла загроза закриття. У зв’язку з цим керівництво філіалу і його колектив активно шукали вихід з кризи. Вони були твердо переконані, що необхідно зберегти колектив викладачів і співробітників і продовжити підготовку в місті Вінниці економістів і товарознавців.

Пропонувалося, зокрема, передати економічний факультет філіалу Вінницькому політехнічному інститутові для створення в його структурі інженерно-економічного факультету, а торговий факультет - Вінницькому філіалові Української сільськогосподарської академії для підготовки товарознавців - спеціалістів в галузі матеріально-технічного забезпечення агропрому. Був також намір перетворити курси підвищення кваліфікації керівних працівників Мінторгу УРСР, які діяли на базі філіалу, у філіал інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Мінторгу СРСР, що дало б можливість зберегти в області кадри вчених, які спеціалізувалися в галузі торгівлі. Як свідчать архівні документи, була ще одна пропозиція щодо подальшої долі філіалу. Справа в тому, що ще три роки тому Державний комітет по стандартах вів переговори з адміністрацією філіалу про створення на його базі інституту стандартизації. За таких умов вони знову виявила готовність розглянути це питання. Найреальніший був варіант перетворення філіалу в навчальний заклад системи споживчої кооперації. Саме з таким проханням адміністрація та партійне бюро філії звернулися до Вінницького обкому партії. Вони просили, щоб бюро обкому партії підтримало пропозицію про передачу філіалу Вінницького КТЕІ Львівському торговельно-економічному інститутові. В той же час в обкомі партії розглядалася можливість приєднання філіалу до філіалу сільськогосподарської Академії з метою створення на цій базі сільськогосподарського інституту. На користь цієї ідеї свідчило те, що кожен третій студент-заочник філіалу був працівником споживчої кооперації, якій необхідно було близько 500 бухгалтерів з вищою освітою і 300 товарознавців. Для обговорення цього питання делегація філії виїздила до Львівського торговельно-економічного інституту, ректор якого дав згоду включити філіал у свою структуру. У доцільності такого перепідпорядкування адміністрація філії переконувала також місцеві органи влади. З цією ж метою була відряджена делегація у м. Москву для переговорів з Центросоюзом. Директор філіалу Ю.О. Степаненко, секретар партбюро І.М. Зайцев і голова профкому В.І. Невмержицький в листі на ім’я першого секретаря обкому партії Л.Л. Криворучка заявили, що рішення Міністерства торгівлі УРСР про закриття Вінницького філіалу КТЕІ є необґрунтованим. Тим часом був припинений набір студентів навіть на заочну форму навчання. На кінець серпня 1987 р. інтрига ще зберігалася. Як випливає з листування дирекції філіалу з місцевими партійними органами, Міністерство торгівлі УРСР, яке дало попередню згоду на передачу Вінницького філіалу КТЕІ Львівському торговельно-економічному інститутові Центроспілки, водночас вживало заходів, щоб не включила філію у свою систему. З цією метою міністерство відмовилося передати студентський гуртожиток та не бажало передати фонд заробітної плати. Хоча на той момент був дозвіл  Є.В.Качаловського від 10 липня 1987 р., на передачу філіалу, його неможливо було реалізувати через згадану позицію міністерства.   Однак активна позиція адміністрації і колективу філіалу дала позитивні результати: було прийняте рішення зберегти навчальний заклад у статусі заочного факультету за умови, якщо достатня кількість студентів-заочників з Вінницького регіону, які в той час навчалися у КТЕІ, виявлять бажання навчатися у Вінниці. Чимало студентів справді виявили таке бажання, і вони були переведені до Вінниці.  З 1 липня 1988 р. філію було перетворено на заочний факультет Київського торговельно-економічного інституту.

Категория: Мои статьи | Добавил: Zik-X (09.03.2009)
Просмотров: 1939 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Категории каталога

Форма входа

Приветствую Вас Гость!

Поиск

Мини-чат

Наш опрос

Оцените мой сайт
Всього відповідей: 8

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0